На сьогодні відомо три способи розмноження лимонів:
насіннєвий, вегетативний і метод тканинної культури
Перший спосіб є найпростішим, але в умовах помірного клімату на плодоношення доводиться чекати іноді до двадцяти років. Щоправда, якщо взяти певний сорт — наприклад, Мейєр, Ташкентський, Ювілейний — і застосувати спеціальну агротехніку, то можна отримати плодоносне деревце за 4–6 років.
Для цього навесні потрібно придбати на ринку плід лимона сорту Мейєр (помаранчевого кольору, невеликого розміру, округлий, зі смаком апельсина) і одразу посадити насіння в горщик із ґрунтом на глибину не більше 1 см. Коли з’являться паростки — а з одного насіння може вирости кілька (поліембріонія) — їх слід обережно розділити й розсадити по окремих горщиках з верхнім діаметром не більше 40 см. Коли рослини підростуть до 8–12 см у висоту, верхівки потрібно обрізати на рівні 5–6 см. У такому разі почнуть рости бокові гілочки, які потрібно прищипувати, формуючи крону та кореневу систему, як було описано вище. Згодом на деревці виростуть гілки 4–5-го порядку. Тепер рослину слід тримати в тісному горщику, не пересаджуючи, й підживлювати переважно золою та фосфорними добривами (наприклад, рибним відваром) замість азотних. Один раз на тиждень додавайте три столові ложки рибного відвару до всіх щотижневих поливів з добривами. Фосфор, якого багато в рибному відварі, стимулює цвітіння лимонного деревця. Якщо довго не з’являються квіти, можна 1–2 добре розгалужені верхні гілки на початку росту пережати металевим кільцем або дротом. Через деякий час з’являться напливи тканини біля кільця, яке почне врізатися в кору. Тоді його можна зняти. У напливах деревної тканини накопичуються пластичні речовини, перекривається доступ поживних речовин до кінчиків гілок — це й викликає цвітіння. Якщо зацвіте хоча б одна гілка — згодом розквітне все деревце.
Замість дротового кільця можна зняти шматочок кори з гілки шириною близько 1 см або різко перегнути гілку. Усі ці нескладні прийоми обов’язково потрібно поєднувати з регулярним добривним поливом, прищипуванням, пересадками у щораз більші ємності — щоб виростити деревце з потужною кореневою системою та розвиненою кроною.
Іноді позитивного результату можна досягти шляхом часткового пересушування земляного кома в горщику з наступним рясним поливом теплою водою. Буває, що лимон зацвітає через різкі перепади температур: якщо взимку тримати його на балконі при температурі від +1 °С до +6 °С, а потім у лютому–березні різко перенести в теплу кімнату й полити водою температурою +35…40 °С. Однак не варто надто засмучуватись, якщо результат не буде миттєвим — точного рецепту тут не існує, а випадковість може спричинити втрату окремих гілок або навіть усього деревця. У таких випадках краще проводити експерименти з кількома рослинами. Якщо досвід буде вдалим, ти отримаєш деревце, добре пристосоване до кімнатних умов і, як правило, більш витривале, ніж рослини, вирощені щепленням або живцюванням.
Існує ще один спосіб змусити зацвісти лимон, вирощений із насіння, який добре відомий багатьом садівникам. Для цього в одну з гілок крони прищеплюють живець або вічко з плодоносного дерева. Через два–три роки прищепа зацвіте й стане стимулятором (ментором) для всього деревця, викликаючи цвітіння та плодоношення. Щеплення ментора слід робити в середній частині крони на бічну горизонтальну гілку. При цьому пагони з верхніх гілок потрібно виламувати доти, доки не зацвіте ментор.
Звісно, перший спосіб розмноження складний і більше підходить для селекціонерів або досвідчених аматорів. Найдоступнішим для всіх є вегетативний спосіб розмноження рослин, який поділяється на три види:
Перший спосіб — метод живцювання. Він є найбільш успішним для лимона і цитрона. У кімнатних умовах його застосовують у теплу пору року (травень — серпень). Для розмноження беруть гілочку лимона завтовшки від 2 до 5 мм із трьома листочками. Через бруньку і нижній лист, майже перпендикулярно до осі гілочки, гострим ножем роблять гладкий, без зазубрин, зріз. Цей зріз посипають подрібненим деревним вугіллям або обробляють стимуляторами росту на основі гетероауксину чи солей альфа-нафтилоцтової кислоти. Живець заглиблюють у легкий піщаний ґрунт або річковий пісок. Перед посадкою пісок потрібно добре пролити рожевим розчином марганцівки для знезараження. Після посадки живець обприскують теплою водою, накривають літровою банкою й ставлять на світле підвіконня. Обприскування повторюють щодня, що виключає потребу в рясному поливі. Через 3–4 тижні, за температури ґрунту не нижче +20 °C і не вище +30 °C, з’являються корінці. Провісником їх появи є калюс (білі напливи тканини в зоні зрізу), який можна побачити, якщо вийняти живець із піску через два тижні. Якщо калюс не з’явився — живцювання вважається невдалим і чекати на корені не варто. Якщо ж калюс є, живець знову висаджують у пісок. Коли з’являться молоді пагони, банку можна зняти, а живець пересадити в ґрунтову суміш, про яку йшлося вище.
Цитрусові можна також розмножувати методом повітряних відводків. Для цього на плодоносному деревці біля основи добре розгалуженої гілки роблять кільцевий надріз, знімаючи гострим ножем кору завширшки 1–2 см. Оголену деревину обкладають болотним мохом (сфагнумом), змішаним із річковим піском, і обгортають непрозорим вологостійким матеріалом. Якщо моха немає, можна взяти суміш земля-пісок (1:2).
Через певний час гілка почне рости, і всередині обгортки з’являться корені. Почекавши два–три місяці, гілку зрізають нижче кільця разом із корінням. Висаджують деревце, попередньо обрізавши всі гілки на 1/3 довжини, щоб урівноважити слабку кореневу систему з великою кроною.
Метод повітряного вкорінення має ту перевагу, що одразу утворюється маленьке деревце з добре сформованою кроною, яке здатне плодоносити вже за рік-два, тобто раніше, ніж при живцюванні. Проте основна умова — материнське дерево повинне мати добре розвинену крону, що більше відповідає умовам відкритого ґрунту або теплиць.
Третій спосіб вегетативного розмноження добре відомий і широко застосовується. Це щеплення та окулянт (окулірування), методики яких добре описані в садівничій літературі, тому детально зупинятися на них не будемо. Проте для цитрусових є свої особливості: після щеплення на черешок потрібно надіти поліетиленовий пакет, у середину якого кладуть змочену у воді ватку. Унизу пакет зав’язують біля стовбура підщепи так, щоб повітря не проникало. У такому мікрокліматі створюються оптимальні умови для приживлення прищепи: у пакеті зберігається постійна вологість, підщепа не пересихає, а коли починає проростати — потрапляє в умовне «середовище субтропіків». Коли на прищепі з’явиться щонайменше 4–5 листочків, пакет можна зняти. Після зняття лимон обприскують теплою водою. Пагони, що ростуть нижче місця щеплення, потрібно постійно виламувати, інакше вони заглушать прищеплений пагін.
Метод культури тканин полягає в тому, що з певних частин рослини виділяють шматочки тканини й на клітинному рівні в пробірці, у спеціальному поживному середовищі, вирощують маленькі рослини, які потім висаджують у ґрунт. Цей метод дає змогу з невеликої кількості матеріалу отримати багато безвірусних, ідентичних сортових рослин. Метод надзвичайно складний, трудомісткий, потребує спеціального обладнання й знань, тому для аматорів-цитрусоводів він практично недоступний…