Інжир

ІНЖИР (Ficus carica)

Досвідченим любителям кімнатного садівництва добре знайома ця вельми невибаглива декоративна та корисна рослина.

Інжир, фігове дерево, смоківниця, винна ягода — назви однієї й тієї ж рослини з родини шовковицевих (Moraceae).

Трішки історії

Типовим представником цієї родини є шовковичне дерево, або шовковиця, листям якого вигодовували личинок шовкопрядів під час виробництва натурального шовку.

У дикому стані інжир зустрічається в Криму, Закавказзі, Азії, Південній Європі, часто оселяючись у тріщинах скель, щілинах стін старих кам’яних будівель, на кам’янистих осипах. Культура інжиру має глибоке історичне коріння.

Із сивої давнини інжир вирощують в Єгипті, Середземномор’ї, Малій та Середній Азії заради соковитих солодких плодів, що називаються фігами або смоквами. У Стародавньому Єгипті з легкої та пористої деревини смоківниці вирізали скульптури та саркофаги.

У Стародавній Індії інжир дуже шанували — його вважали священним деревом пізнання, під тінню якого Будда осягнув істину. Згадки про смоківницю наявні й у біблійних переказах. Один із них оповідає, що після гріхопадіння Адам і Єва, відчуваючи сором, прикрили свою наготу, зробивши собі пояси з листя смоковниці, яка рясно росла в Едемському саду. На багатьох фресках і картинах старих майстрів, написаних на біблійні чи міфологічні теми, Єва зображена з листком смоковниці в руці. Часто в мовленнєвих зворотах нашої мови трапляється вислів — «прикритися фіговим листком». У Ханаанському царстві смоковниця була символом багатства та заможності. Відомості про інжир зустрічаються і в літературі стародавніх греків і римлян.

У еллінів його солодкі плоди були щоденною їжею заможних громадян. На Палатинському пагорбі — колисці Великого Риму — знаходився грот, затінений смоковницею, де ховалася вовчиця, що вигодувала своїм молоком Ромула і Рема. Немовлята врятувалися завдяки тому, що кошик, у якому вони лежали, не понесла бурхлива течія Тибру — її затримали гілки смоковниці, що росла просто біля берега.

Зовнішній вигляд

У природних умовах інжир являє собою листопадне дерево заввишки 8–10 метрів, із сірим стовбуром, товстими гілками та великим трійчастим темно-зеленим шорстким листям.

Сьогодні інжир вирощують у багатьох країнах світу з теплим кліматом, а в Україні — на чорноморському узбережжі. Одне доросле дерево дає 50–80 кг плодів на рік і живе до 150 років.

Супліддя — грушоподібної форми, досягають ваги 40–70 г, найчастіше мають фіолетове, червонувате або жовте забарвлення. Смак стиглих плодів варіюється від нудотно солодкого до кислувато-солодкого. Усередині плоду знаходиться безліч дрібних насінин-горішків, які не впливають на смакові якості.

Застосування

Плоди інжиру — цінний поживний і лікувальний продукт. Їх вживають у їжу як у свіжому, так і в переробленому вигляді. Вони містять велику кількість цукрів, органічних кислот, вітамінів і мікроелементів, серед яких особливе лікувальне значення мають калій і залізо. Плоди інжиру використовують для лікування серцево-судинних захворювань, застуд, гастриту. Інжир, зварений у молоці, дають дітям при кашлюку, бронхіті та як смачний поживний засіб без дозування. Протипоказано вживання інжиру хворим на цукровий діабет і при запальних захворюваннях кишечника. Стебла, листя й недостиглі супліддя при надрізі виділяють молочний сік, який у народній медицині застосовують для виведення бородавок. Стиглі плоди інжиру малотранспортабельні — зберігаються лише кілька днів після збору, тому їх переважно в’ялять, сушать або варять із них варення. Багатьом із нас знайомий сушений інжир — один із найсмачніших і найпоживніших сухофруктів. Із плодів інжиру також готують непогане вино, недаремно їх називають «винними ягодами».

Попри суворість ісламу, в Тунісі винайшли напій — інжировий джин Буха.

Цвітіння

Інжир — рослина дводомна, яка утворює дві форми оригінальних суцвіть: чоловічі — каприфіги (неїстівні утворення — «сіконії», схожі на плоди) та жіночі — фіги (їстівні плоди). Квітки інжиру — справжній витвір природи! Необізнаній людині завжди здається, що інжир не має квіток, бо їх ніколи не видно на гілках. Недаремно китайці називають інжир «плодом без квітки». Насправді ж крихітні квітки розміщені всередині суплідь і тому приховані від сторонніх очей. У каприфігах знаходяться короткі тичинкові квітки, які утворюють пилок, а у фігах — довгостовпчикові маточкові квітки. Дуже цікаво відбувається запилення інжиру, яке здійснюють лише маленькі оси (бластофаги), що мешкають у каприфігах. Потрапляючи в жіночі супліддя через отвір на верхівці, вони переносять пилок на приймочки жіночих квіток. Запилені квітки утворюють плоди, а їх сіконії, розростаючись, формують грушоподібні їстівні супліддя. Чоловічі ж утворення (каприфіги) меншого розміру, залишаються твердими і опадають з дерева.

Ще давні юдеї помітили, що одні смоківниці дають супліддя, а інші — ні. Смоківницю, на якій утворюються їстівні плоди, назвали жіночою, а ту, що не плодоносить — чоловічою.

Сорти

Проте існують сорти інжиру, які утворюють супліддя (партенокарпічні) без запліднення («партенос» у перекладі з грецької — «діва», а «карпос» — плід). Це дозволяє утримувати в кімнатних умовах лише жіночі екземпляри рослин — адже розміри наших підвіконь не безмежні. До таких сортів належать: Далматіка, Кадета, Сочинський №7, Чорний кримський та інші. Інжир невибагливий до ґрунту, посухостійкий, легко розмножується, тому виростити вдома плодоносне деревце під силу кожному садівнику. Кімнатні екземпляри мають набагато менші розміри й ростуть повільніше, ніж їхні родичі у відкритому ґрунті.

Розмноження

Інжир розмножується живцями, насінням, кореневими паростками. Спосіб живцювання найпростіший і під силу навіть початківцю. Найкращий час для заготівлі та висаджування живців — зима (кінець грудня — початок січня), коли інжир перебуває у стані спокою. Живці нарізають з плодоносного деревця завдовжки 15–20 см. Досвід показує, що живці, взяті з нижньої та середньої частин гілки материнської рослини, краще вкорінюються й швидше формують кореневу систему. Вони повинні бути визрілими (не зеленими) й мати 3–4 міжвузля. Нижній косий зріз роблять нижче бруньки на 1–1,5 см, а верхній рівний — вище бруньки на 1 см. Після цього живці опускають у банку з теплою водою й тримають там, поки не припиниться виділення молочного соку зі зрізу. Для формування потужнішої кореневої системи рекомендується нанести на нижню частину живця кілька поздовжніх подряпин до камбіального шару. Щоб живці легше й швидше прижилися, бажано перед висадкою витримати їх протягом 10–12 годин у слабкому розчині гетероауксину (10 мг/л).

Укорінення

Живці можна висаджувати в стаканчики з-під молочних продуктів.

У дні потрібно зробити кілька проколів для стоку води, заповнити на 2/3 пухким пропареним ґрунтом, а зверху насипати прожарений або «проварений» для дезінфекції річковий пісок. Пісок зволожують теплою водою й роблять у ньому ямку глибиною 3–4 см за допомогою олівця. Живець, витягнутий із розчину стимулятора, споліскують у чистій воді, нижній зріз умочують у подрібнене деревне вугілля й висаджують у ямку, щільно обжимаючи пальцями пісок навколо живця. Стаканчик накривають скляною банкою та ставлять у тепле місце з температурою +22–25 °C. Періодично банку знімають для провітрювання, а пісок зволожують теплою водою. Приблизно через 25–40 днів у живця утворюються корені. Пересадка. Укорінені живці пересаджують у невеликі горщики, заповнені ґрунтовою сумішшю з дернової та листової землі з додаванням річкового піску для пухкості. Живці інжиру можна також укорінювати просто в банці з водою. Але воду обов’язково треба змінювати кожні 2–3 дні, інакше живці можуть загнити й загинути. Коли на живцях утворяться хороші корінці, їх також висаджують в окремі невеликі горщики. Іноді у дорослого дерева від кореня з’являються пагони. Якщо трапиться така нагода, кореневий паросток обережно відокремлюють від материнської рослини й висаджують в окремий горщик. Для кращого приживлення висаджений паросток на перший час накривають поліетиленовим пакетом, періодично знімаючи його для провітрювання.

Деревця інжиру, вирощені з живців і кореневих паростків, швидко ростуть і починають плодоносити вже на другому році життя. При насіннєвому розмноженні часто відбувається розщеплення ознак материнської рослини, а вирощування плодоносного деревця розтягується на 4–5 років.

Догляд за молодою рослиною полягає в щорічній своєчасній пересадці. Сигналом до чергової пересадки є заповнення об’єму горщика кореневою системою, поява корінців у дренажному отворі. Пересаджувати інжир найкраще в грудні, до початку чергової хвилі росту. Під час пересадки (перевалки) перевіряють стан кореневої системи. Загнилі й надто довгі корені обрізають лезом і присипають зрізи деревним вугіллям.

ПАМ’ЯТАЙ! Інжир невибагливий до ґрунту, але деревце краще розвиватиметься й плодоноситиме, якщо до ґрунтової суміші додати трохи подрібненої яєчної шкаралупи та торфу.

Об’єм горщика щоразу збільшують на 1–1,5 літра. На дно горщика обов’язково вкладається дренажний шар із дрібної гальки або гранітної крихти товщиною 2–2,5 см. Під час пересадки коренева шийка рослини повинна залишатися на рівні ґрунту.

Обрізування

Доглядаючи за молодою рослиною, слід своєчасно формувати крону, що швидко наростає. Для вирощування на підвіконні інжиру найкраще підходить віялоподібна форма — вона дозволяє листю отримувати максимум світла, а сама рослина буде більш компактною. Така форма досягається обрізуванням активно зростаючих пагонів і прищипуванням (пінцируванням) верхівкових бруньок. Не слід боятися обрізування деревця, інакше вже через 3–4 роки воно ледь вміщатиметься на підвіконні. Можна виростити інжир на невеликому штамбі з 3–5 основними пагонами. Правильно проведені прийоми формування надають деревцю бажаної форми й не порушують строків плодоношення.

Плоди

Формуються на пагонах поточного року поодинці або парами в пазухах листків. Зав’язуються в лютому, а дозрівають у червні–липні. Знімають їх у міру дозрівання, коли шкірка набуває характерного для сорту забарвлення. Часто в стиглого плоду з отвору на верхівці виступає крапля солодкого ароматного соку. Збільшенню солодкості плодів сприяє зменшення поливів і хороше сонячне освітлення під час дозрівання. Дозрілі плоди можуть висіти на деревці понад місяць, не втрачаючи чудового смаку, хоча при надмірному дозріванні іноді розтріскуються. За гарних умов утримання й належного догляду інжир може давати навіть два врожаї на рік.

Якщо інжир влітку відплодоносив, а восени зав’язав ледь помітні нові плоди, то взимку його краще тримати в прохолодному приміщенні — інакше в теплій кімнаті в осінньо-зимовий період вони відмерзнуть і обпадуть. Якщо ж плоди не зав’язалися, то рослину можна залишити зимувати і в кімнаті.

Підживлення

З початком вегетації (наприкінці січня) плодоносне деревце необхідно підживити комплексним мінеральним добривом, наприклад, аммофоскою — з розрахунку 5 г на 1 л води. Таке підживлення сприятиме кращому утворенню листя й пробудженню плодових бруньок. Подальші підживлення органічними й мінеральними добривами з інтервалом 10–15 днів стимулюють загальний розвиток рослини та рясне плодоношення.

Полив

Під час вегетації рослину поливають рясно, але під час дозрівання плодів поливи трохи скорочують, щоб плоди не були водянистими й не розтріскувалися. Не можна допускати пересихання ґрунту під час плодоношення, інакше всі супліддя можуть передчасно опасти. Для забезпечення доступу повітря до коріння потрібно кожні 5–6 днів обережно розпушувати верхній шар ґрунту в горщику.

Період спокою

Оскільки інжир — листопадна рослина, взимку його краще тримати в прохолодному приміщенні з температурою +2…+3 °С, щоб дати йому відпочити. Для цього інжир можна залишити на заскленій і утепленій лоджії, опустити в погріб або підвал. Тим, хто не має такої можливості, можна порадити поставити рослину впритул до віконного скла, відгородивши її від теплого кімнатного повітря картоном, поліетиленовою плівкою або ж розмістити горщик із рослиною на підлозі біля балконних дверей. Поливати в цей час слід зрідка — лише щоб ґрунт не перетворився на камінь. Підживлення виключити.

Шкідники — павутинний кліщ і щитівка. Особливо великої шкоди завдає павутинний кліщ. Цей поширений, дуже дрібний, але ненажерливий шкідник полюбляє поселятися на рослинах із опушеним листям. Тому як профілактичний захід не рекомендується вирощувати інжир разом із виноградом або кімнатними огірками.