Гранат

Це цінна субтропічна високодекоративна плодова рослина, яку успішно вирощують аматори навіть у помірно-холодному кліматі північніших районів, звісно ж, у приміщеннях і холодних оранжереях як горщиково-кадочну культуру. Як же виглядає гранат, адже не всі мають уявлення про нього? Це розгалужений кущ або дерево заввишки 3–5 м (карликові форми — 0,5–0,7 м). Однорічні пагони червонуваті, часто закінчуються колючкою. Листя дрібне, супротивне, видовжене, цільне.

Квітки поодинокі або згруповані, пазушні чи верхівкові, великі, п’ятипелюсткові, яскраво-оранжево-червоні, обох статей, утворюються на приростах поточного року, зацвітають у травні–серпні. Бувають двох типів: глечикоподібні з довгими приймочками (плідні) та дзвоникоподібні з короткими недорозвиненими приймочками (80–95 %), які плодів не утворюють. Плід — велика округла несправжня ягода з щільною шкіркою рожевого, червоного або темно-пурпурового кольору, достигає у жовтні–грудні. Заповнений великою кількістю насінин, кожна з яких оточена ніжною соковитою м’якоттю рожевого або темно-червоного кольору. На їстівну частину — сік, цінний у дієтичному та лікувальному відношенні — припадає 50–55 % маси плоду. Залежно від сорту він буває солодким, кисло-солодким або кислим. Його хімічний склад сильно коливається й залежить від сортових особливостей та умов вирощування. Містить 76–78 % води, 8–19 % цукрів, 0,3–9 % органічних кислот (переважає лимонна), 1,2–1,5 % пектинових речовин, близько 14 мг % вітаміну С та інші корисні для організму людини органічні й мінеральні речовини. Шкірка плодів багата на дубильні речовини (приблизно 30 %) і містить алкалоїди, які діють на стьожкових глистів. Плоди граната вживають у свіжому вигляді (солодкі та кисло-солодкі) та переробляють (кисло-солодкі та кислі). З них виготовляють соки (гренадин), сиропи, напої, приправи до страв тощо. Шкірку плодів використовують у медицині при колітах як добрий в’яжучий засіб. Висушену кору гілок і коріння, яка містить алкалоїди, застосовують у відварах і екстрактах як протиглисний засіб.

Коренева система граната поверхнева, добре розгалужена, широко розповсюджується в боки. До ґрунтів гранат невибагливий, відносно посухостійкий, безболісно переносить морози до –12 °С, світлолюбний. Найкращі за якістю плоди отримують у спекотне літо з теплою і тривалою осінню.

Гранат розмножують насінням, здерев’янілими та зеленими живцями, відводками, кореневими нащадками та щепленням. Насіння висівають восени або навесні. Якоїсь спеціальної передпосівної підготовки воно не потребує. Сходи з’являються через 2–3 тижні. Коли у сіянців з’являються 1–2 справжніх листочки, їх пікірують у горщики діаметром 5–9 см, заповнені сумішшю дернової землі й піску (1:1). У період росту рослини рясно поливають. У приміщенні розміщують на підвіконні сонячного вікна. На зиму поміщають у приміщення з температурою 4–6 °С, обмежуючи полив, особливо після опадання листя.

Гранат добре розмножується здерев’янілими живцями у січні–лютому. Живці довжиною 10–15 см нарізають із визрілих пагонів плодоносних рослин і висаджують у розсадні ящики або кімнатну тепличку. Субстрат — крупнозернистий промитий річковий пісок або торф’яно-піщана суміш (1:1). У висаджених живців на поверхні залишають 1–3 бруньки. Вкорінені живці пересаджують у 7–9-сантиметрові горщики, заповнені сумішшю дернової, перегнійної, листової землі та піску (1:0,5:1:1). Для зеленого живцювання використовують живці, заготовлені з напівздерев’янілих пагонів із глечикоподібними квітками, які формують плоди. Сорти й відібрані форми розмножують щепленням на сіянцях граната. Інші способи розмноження застосовують рідше.

Відомо понад 100 сортів граната. Для кімнатних умов найбільш придатні низькорослі форми й сорти (Узбекистан, На-на та ін.).

Сіянці граната в перші роки ростуть повільно, у плодоношення вступають на 5–8-й рік. Щеплені рослини та вирощені з живців зацвітають на 3–4-й рік. Найкраще гранат вирощувати в неглибокому, але широкому посуді. Молоді рослини пересаджують у більші ємності щороку, старші — раз на 2–3 роки, а кадочні — 1 раз на 4–5 років. Установлено, що в горщиково-кадочній культурі гранат добре росте, рясно цвіте й плодоносить лише на легких родючих ґрунтових сумішах і за достатнього зволоження. До початку цвітіння молоді рослини, як уже згадувалося, вирощують у земляній суміші з дернової, перегнійної, листової землі та піску (1:0,5:1:1). Із 3–4-річного віку для них готують багатшу суміш із зміненим співвідношенням тих самих компонентів — 2:1:1:1, додаючи вапняну штукатурку та рогову стружку. При пересадці кадочних рослин старших за 5–6 років додають більш зв’язну і поживну землю з глинисто-дернової, парникової або компостної, листової землі та піску (3:2:1:0,5–1). Замість дренажу на дно ємності укладають 5-сантиметровий шар висушеного гною (кінського, великої рогатої, а краще — дрібної рогатої худоби). У кадочних рослин щороку оновлюють верхній 2–3-сантиметровий шар ґрунту, замінюючи його сумішшю перегною та пташиного посліду (3:1). У проміжні роки між пересадками плодоносні рослини щомісяця з квітня по вересень підживлюють, чергуючи органічні й мінеральні добрива.

Рослини граната формують у вигляді куща з 4–5 основними гілками або як невеличке деревце на низькому (15–20 см) штамбі. До розпускання бруньок їх обрізають — здебільшого проріджують. Видаляють усі слабкі, загущуючі та спрямовані всередину крони пагони й гілочки. Для посилення гілкування сильні торішні прирости вкорочують на 1/4–1/3, створюючи умови для росту бічних пагонів із квітками. Повністю видаляють скелетні гілки старші за 5 років, замінюючи їх відповідною кількістю сильних прикореневих пагонів. У літній період систематично видаляють кореневу поросль, жирові пагони, а також ті, що ростуть усередину крони. У період росту пагони рясно поливають (щодня або через день), уникаючи як перезволоження, так і пересушування земляного кома. Приміщення регулярно провітрюють. Із кінця квітня до вересня гранат виносять на свіже повітря — на балкон, лоджію або терасу. Масова поява неплідних дзвоникоподібних квіток робить рослину дуже нарядною, декоративною, але виснажує її, зменшуючи врожай. Тому такі квітки рекомендують видаляти. У вересні підживлення припиняють, зменшують інтенсивність і частоту поливів, поступово готуючи рослину до зими.

Хоча гранат належить до листопадних рослин, на 1–2-му році життя сіянці можуть іти в зиму з листям, а в молодих рослин при температурі в кімнаті вище +15 °С листя опадає лише частково. Період відносного спокою в граната короткий. У зимових умовах при температурі +9–10 °С повністю без листя він стоїть лише в листопаді, а потім починає вегетувати. Тому взимку (до січня–лютого) рослину найкраще утримувати при температурі +3–5 °С у підвалі або на веранді. Звісно, можна розмістити її й на підвіконні чи біля північного вікна, відгородивши від решти кімнати плівкою — це дозволяє знизити температуру повітря в зоні рослини на кілька градусів. Полив у період зимового зберігання граната знижують до 1 разу на тиждень. Частину листя обривають, а кінчики пагонів прищипують.

У кімнатних умовах гранат уражується попелицями, кліщами, щитівками, ложнощитівками.

Плоди граната дозрівають неодночасно пізно восени або на початку зими. Зі збиранням поспішати не варто, адже чим довше вони залишаються на гілках (можуть висіти до весни й довше), тим смачнішими стають, накопичуючи більше цукрів. Плоди, вирощені в кімнаті, кисліші за південні, проте досить смачні й містять ті самі корисні для організму людини органічні та мінеральні речовини. Зірвані з гілок і підсушені кілька днів у затінку, вони можуть зберігатися до весни.