МАНДАРИН

Трохи історії

Із усіх видів цитрусових, які вирощують у приміщеннях, лише мандарин поступається лимону за поширеністю та популярністю. За припущенням ботаніків, його батьківщиною є Китай або Японія. Назву «мандарин» ця рослина отримала від китайців, оскільки протягом багатьох століть її вирощували лише в садах багатих чиновників феодального Китаю — мандаринів.

Вивезені з Китаю мандарини з’явилися в Європі лише у XIX столітті. Італієць Мішель Текор у 1840 році привіз деревце мандарина до Італії, і ця цитрусова рослина швидко поширилася по всьому Середземномор’ю. Ймовірно, така популярність пояснюється тим, що мандаринові дерева швидкоплідні й дуже врожайні, а плоди — солодкі та без насіння.

До Росії мандарин потрапив із Японії на початку XX століття, під час масового будівництва дач у субтропічній зоні узбережжя Чорного моря. Тут він став найпоширенішою цитрусовою культурою. Незалежно від сорту, садівники-дачники дали мандариновим деревцям загальну назву — ковани.

Зовнішній вигляд

Деревця мандарина відносно невисокорослі, на плантаціях досягають висоти 2—3 метри. Гілки здебільшого пониклі. Листя щільне, темно-зелене, з невеликими крильцями на черешках. Білі ароматні квіти зібрані в китицю. Плоди мандарина кулясті, злегка сплюснуті, діаметром 4—6 см і масою від 30 до 100 г. Шкірка тонка, помаранчева, легко відділяється від м’якоті. У так званих «пухких» мандаринів вона майже не прилягає до м’якоті, оскільки відокремлена повітряним прошарком. М’якоть солодка, соковита, жовто-помаранчева, легко ділиться на часточки. Вона містить багато цукрів, органічних кислот, вітаміни С і В₁. Насіння у плодах утворюється рідко.

Застосування

Плоди мандарина їдять свіжими, віджимають із них сік, варять варення. Особливо популярні вони серед дітей, хоча й дорослі часто надають їм перевагу перед іншими цитрусовими. Мандарин також використовується в лікувальній практиці. Свіжий мандариновий сік має антимікробні властивості. Його застосовують для обробки ран і лікування шкірних захворювань. Корисна й шкірка плода — настоянку з мандаринових кірок використовують для нормалізації травлення. Ефірна олія мандарина зі солодким цитрусовим ароматом знаходить застосування в косметології та фітотерапії. Цедру шкірки використовують для ароматизації кондитерських виробів і десертів.

Мандарин — не лише чудова плодова, а й декоративна рослина. У нього красиве темно-зелене листя, ароматні квіти та яскраві помаранчеві плоди.

Таке рідкісне поєднання переваг приваблює багатьох любителів цитрусових. У домашніх оранжереях він посідає одне з перших місць. У квартирних умовах мандарин росте та розвивається за обмеженої кількості світла і свіжого повітря, тому вирішальне значення має правильний вибір сорту, який найкраще підходить для кімнатного вирощування. Таким вимогам відповідають ранньостиглі мандарини японського походження, що відрізняються низькорослістю та невибагливістю.

Найпоширенішим є мандарин сорту Уншіу (що означає «Безнасіннєвий»).

Зовнішній вигляд

Це невисока (не вища за 1,5 м) рослина з розлогою кроною; без колючок на гілках; з широким, шкірястим, темно-зеленим листям.

Цвіте зазвичай один раз на рік навесні, дуже рясно. Квіти дрібні, білі, мають приємний аромат.

Починає плодоносити з трирічного віку. Плоди середнього розміру, сплюснуто-кулясті, масою до 70 г. Шкірка тонка, багата на ефірні олії, що надають плодам специфічного аромату. М’якоть соковита, кисло-солодка, приємного смаку. У домашніх умовах добре доглянуте доросле деревце мандарина дає в середньому до 40—50 плодів на рік!

Карликові мандарини групи Васе

Зовнішній вигляд.

Слабкорослі й декоративні. До них належать: Ковано-Васе, Міха-Васе, Міягава-Васе. Висота дорослих рослин не перевищує 50—80 см, тому їх дуже зручно тримати на підвіконні.

Обрізка

Вони не потребують формування крони, лише іноді доводиться видаляти засохлі та неправильно зростаючі гілочки.

Карликові мандарини починають плодоносити вже на другому році життя. Плоди за розміром і смаком не поступаються плодам сорту Уншіу.

Основне цвітіння припадає на весну. Квітки дрібні, білі, здебільшого поодинокі. У колекціях цитрусоводів-аматорів зустрічаються й інші сорти мандарина, придатні для вирощування в кімнаті: Іверія, Італійський, Клементин, Піонер та ін. Так званий Павловський мандарин, що вирощується на батьківщині знаменитого Павловського лимона, має лише декоративне значення, оскільки його плоди майже неїстівні.

Плоди кімнатного мандарина, як правило, завжди більші, ніж вирощені на плантаціях. Але за нестачі сонячного світла, що часто трапляється при кімнатному утриманні мандарина, його плоди мають підвищену кислотність. Тому краще тримати мандаринове деревце на вікні південної, сонячної сторони квартири. Влітку мандарин рекомендується виносити на свіже повітря — в сад, на веранду, балкон, розміщуючи його в захищеному від вітру місці.

Мандарин розмножують щепленням на сіянці мандарина, апельсина, вирощені з насіння кімнатних сортів, а також методом повітряних відводків. Як карликовий підщеп найбільш придатні сіянці каламондина, що відзначаються слабкорослістю. Улюбленець умовам живцювання мандарин практично не піддається.

Основні прийоми догляду та умови утримання ті самі, що й для інших цитрусових рослин.