Бананова ферма Анатолiя Патiя

Трохи історії

Апельсин — дуже поширена та давня цитрусова рослина. У дикому вигляді не зустрічається. Ймовірно, його почали культивувати близько 4000 років до н.е. у Південно-Східній Азії. У давніх літописах він згадується раніше за інші цитрусові.

У Китаї апельсинові дерева вирощували за 220 років до н.е. Пізніше ця культура поширилася в Єгипті, Північній Африці, країнах Середземномор’я.

Першими європейцями, які скуштували апельсин, були солдати відомого полководця Олександра Македонського.

Давньогрецький ботанік Теофраст, супроводжуючи Олександра Македонського під час завойовницького походу до Індії, докладно й точно описав дивовижні плоди апельсина.

В Європі з XI століття спочатку вирощували кислий апельсин, завезений маврами до Середземномор’я. Пізніше, у XV столітті, апельсин із солодкими плодами привезли з Палестини хрестоносці-португальці, тому тривалий час їх називали «португальськими плодами».

Спочатку солодкий апельсин вирощували лише в садах аристократів. Вони платили великі гроші, щоб мати дерево не з кислими, а зі солодкими плодами. Соковиті красиві апельсини припали до смаку знаті й подавалися до столу як вишуканий делікатес. Апельсинові дерева, висаджені в кадки, влітку прикрашали сади знатних родин, а на зиму їх прибирали до спеціально збудованих приміщень — оранжерей (апельсинниць). Апельсин французькою — «оранж»; ця назва походить від арабського «наранжі», що означає «золотистий».

Французькі садівники епохи Ренесансу примудрялися засахарювати плоди прямо на гілках, щоб вельможі, прогулюючись у саду, могли ласувати готовими цукатами, знімаючи їх з дерева.

До Америки апельсин потрапив у 1493 році, під час другої подорожі Христофора Колумба до берегів Нового Світу. Насіння золотистих плодів було висіяно на острові Таїті, звідки пізніше апельсин завезли до Флориди.

Смачні плоди дуже сподобалися аборигенам-індіанцям, і під час своїх міграцій просторами Америки вони губили насіння апельсина, тим самим мимоволі сприяючи його поширенню.

Існує чимало цікавих легенд, пов’язаних з апельсином. Одна з них стверджує, що не яблуко, а саме апельсин був тим самим забороненим плодом, через який прабатьки були вигнані з раю. Коли Єва, піддавшись спокусі змія-спокусника, скуштувала плід апельсина з дерева пізнання і запропонувала його Адаму, архангели затрубили в труби і осипали її голову білосніжними, духмяними квітами апельсинового дерева. Та згодом настало «справедливе покарання». Адама й Єву вигнали з Едемського саду, а біля входу поставили привратника-херувима, аби не допустити їхнього повернення.

У середні віки художники часто зображували апельсин на картинах як заборонений плід, а лише пізніше — яблуко. Запашні білі квіти апельсина стали символом цнотливості та чистоти нареченої в минулі століття. І дотепер у багатьох країнах світу на весільних церемоніях голову нареченої традиційно прикрашають вінком із ніжних ароматних квітів апельсина.

В Україні (на Русі) плоди апельсина вперше скуштували у XVII столітті. Бояри високо оцінили смак і аромат «золотих яблук» — визнали їх «дуже кислими й такими, що мають велику солодкість». Апельсинові деревця вони почали вирощувати в діжках, які взимку тримали в хоромах і палатах, рятуючи від лютого холоду. Українська назва «апельсин» походить від німецького слова «Apfelsine», що в перекладі означає «китайське яблуко».

Назва міста Оранієнбаум є нагадуванням про давнє захоплення апельсиновим садівництвом серед російських вельмож. Відомий соратник Петра І, ясновельможний князь Олександр Меншиков, у 1714 році збудував поблизу Санкт-Петербурга розкішний палац із великими оранжереями. У них досвідчені садівники вирощували численні апельсинові дерева. Назву «Оранієнбаум» (у перекладі з німецької — «апельсинове дерево») отримала вся місцевість. У 1780 році імператриця Катерина ІІ надала їй статус міста й затвердила герб із зображенням апельсинового дерева на срібному тлі. У 1948 році місто перейменували на Ломоносов.

Цікавий факт: апельсинове дерево стало символом визнання акторського таланту. На честь Тетяни Самойлової, яка здобула нагороду за роль у фільмі «Летять журавлі» на Каннському кінофестивалі, біля палацу президента Франції було висаджено апельсинове дерево. І воно досі дарує плоди.

Ось такий «історичний» портрет апельсина — солодкого й соковитого плоду, яким так люблять ласувати і діти, і дорослі. Сьогодні апельсин — один з найпопулярніших фруктів у світі, смаком якого насолоджуються мільйони людей. Апельсинові плантації займають близько 500 тисяч гектарів, а щорічний світовий урожай перевищує 30 млн тонн.

Використання. Основна маса плодів споживається у свіжому вигляді та у вигляді ароматного, смачного й корисного соку. Вони мають велике значення в харчовій і кондитерській промисловості — з них виготовляють джем, пастилу, цукати, лікери, тонізувальні напої. Апельсинова олія, яку отримують шляхом пресування шкірки плодів, має солодкий фруктовий аромат і використовується у виробництві парфумерії, косметики та в медицині.

Апельсинові дерева вирощуються в оранжереях багатьох ботанічних садів.

Вирощування апельсина викликає інтерес і в любителів кімнатного садівництва. Але ця рослина досить вибаглива, і без достатнього досвіду досягти її плодоношення в кімнатних умовах не так просто.

Кімнатних сортів апельсина порівняно небагато, але всі вони дають чудові плоди, різноманітні за гамою смакових відтінків, забарвленням і розмірами. Найбільш поширений і добре зарекомендував себе старий добротний сорт Вашингтон Нейвл, завезений до Росії наприкінці XIX століття з Каліфорнії. Він належить до так званих «пупкових» апельсинів. Пупкові апельсини зазвичай найбільші й найсолодші. Вони мають на нижній частині плода сліди злегка виступаючого з шкірки другого недорозвиненого плода.

Зовнішній вигляд

Вашингтон Нейвл — середньоросле деревце висотою 1,5—2 метри, з щільним, овальним, темно-зеленим листям. Зацвітає на 4—5-й рік життя, зазвичай навесні. Білі ароматні квітки нерідко зібрані в суцвіття. Плодоносить не надто рясно, але регулярно. Плоди дозрівають протягом 9—11 місяців. М’якоть соковита, кисло-солодка, з приємним ароматом. Карликова форма цього сорту — апельсин Мархеульський, являє собою низькоросле деревце з короткими пагонами та м’якими колючками. Плоди в нього великі, з характерним «пупком» і шорсткою оранжевою шкіркою.

Серед кімнатних солодких сортів є й так звані «червоні» апельсини. Вони дрібніші за розміром плодів, відрізняються червонуватим кольором дуже соковитої м’якоті. До них належать такі сорти: Доблефіна, Томанго.

Цікавий тонкошкірий апельсин Темпл, виведений селекціонерами в результаті схрещування червоного апельсина та мандарина. Його плоди вирізняються високими смаковими якостями.

У колекціях ботанічних садів і в досвідчених цитрусоводів-аматорів трапляються й інші придатні для вирощування в кімнаті сорти: Валенсія, Гамлін, Гомосаса, Парсон Браун. Менш поширені в кімнатному садівництві гібриди апельсина з лимоном (лимонанж) і мандарином (тангор), але їхнє вирощування становить безперечний інтерес для цитрусоводів.

Утримання кімнатного апельсина мало чим відрізняється від традиційного лимона.

Температурний і світловий режими

Апельсин більш холодостійкий і світлолюбний. Для його утримання підходить лише вікно південної орієнтації — це принципово важливо, адже на північному боці деревце розвивається повільніше й дає небагато плодів із кислуватим смаком. Апельсин полюбляє прямі сонячні промені, особливо в період достигання плодів. За достатньої кількості тепла й світла вони стають солодшими.

Улітку апельсинове деревце бажано винести на відкрите повітря — це забезпечить йому кращий ріст і розвиток. Але в перші дні, особливо опівдні, його потрібно притіняти марлею або тонким лутрасилом, щоб листя не постраждало від сонячних опіків.

Період спокою

Взимку, коли світла мало, а світловий день короткий, рослину потрібно досвічувати, збільшуючи тривалість дня до 10—12 годин. У цей період, якщо є така можливість, апельсин краще тримати за зниженої температури повітря, що позитивно вплине на весняне цвітіння. Взимку апельсин перебуває в стані спокою, процеси росту в нього уповільнюються, тож води йому потрібно менше. Тому інтервали між поливами слід збільшити. З жовтня й до кінця лютого рослину підживлюють добривами не частіше ніж один раз на 1,5—2 місяці.

Обрізування

Деревце апельсина можна формувати на свій смак, хоча й без будь-якого втручання воно часто самостійно утворює доволі гарну крону.

Розмноження апельсина

Здійснюється переважно щепленням на сіянці або повітряними відводками, оскільки живці важко вкорінюються, а в деяких сортів не вкорінюються взагалі. Не можна використовувати як підщепу для апельсина — понцирус трифоліату, бо через свої біологічні особливості вона зовсім не підходить для кімнатного вирощування цитрусових. Початківцю-цитрусоводу слід врахувати, що, висіявши насінину будь-якого сорту апельсина та вирощуючи з неї плодоносяче деревце, доведеться дуже довго чекати на врожай — зазвичай 10—15 років. Отримані ж плоди, найімовірніше, будуть низької якості, оскільки в такому випадку сортові ознаки, як правило, не передаються. Тому насіннєве розмноження апельсина не рекомендується.